Зйомка — це історія зустрічі.
Мене звати Тата Мельник. Я знімаю людей із 2003 року.
- З ОДНІЄЮ ЛЮДИНОЮ.Я весь час поруч: говорю, веду, втручаюся.
Початок повільний; найточніші портрети — наприкінці. - У КІМНАТІ, ПОВНІЙ ЛЮДЕЙ.Події, заклади, команди за роботою. Ніхто з них не прийшов до мене, тож я відступаю й чекаю моменту, коли мене перестають помічати.
Фотографував мій дудусь, 1986
КОЖЕН ПРИХОДИТЬ З ОБЛИЧЧЯМ «ДЛЯ ФОТОГРАФІЙ».
Мене цікавить, що лишається, коли воно сходить, — на хвилину чи на останні півгодини зйомки. Знімок — наостанок; моя справжня робота — зустріч.
Цього я навчилася в дідовій темній кімнаті: була в нього асистенткою — і заразом моделлю, дивилася, як із порожнього аркуша проявляюся я сама. Тому знаю: коли тебе справді роздивляються, буває страшно.
Процес важив більше за відбиток. І досі важить.
Цього я навчилася в дідовій темній кімнаті: була в нього асистенткою — і заразом моделлю, дивилася, як із порожнього аркуша проявляюся я сама. Тому знаю: коли тебе справді роздивляються, буває страшно.
Процес важив більше за відбиток. І досі важить.
Знімала моя подруга Юлія, 2026
ДО СЬОГОДНІ.
2003
Перша плівка. Перші замовлення у фотографії з'явилися, коли я ще працювала на телебаченні.
до 2014
Супутникова координаторка на телеканалах Україна, Футбол і Футбол+: прямі включення. Прямий ефір не перезнімеш.
2016
Грузія. Там я працювала вже тільки фотографкою: готелі, школи, бренди, сотні портретів і власна сцена.
зараз
Київ. Зокрема тому, що мені важливо бути на своїй землі.
ЗА ЛАШТУНКАМИ.
Я не виходжу з кадру. Усе, що в нього потрапило, — частина того, що сталося. І я там теж була.
